Соціально-когнітивна теорія
Bandura, A. · 1977
Також відомо як: SCT · Self-Efficacy Theory
Соціально-когнітивна теорія, центром якої є поняття самоефективності, стверджує, що людське функціонування є результатом взаємних впливів особистісних чинників (пізнання, афект, біологія), поведінки та впливів середовища (тріадний взаємний детермінізм). Самоефективність, тобто переконання у власній здатності виконувати поведінку, необхідну для досягнення певних результатів, є центральним механізмом людської суб'єктності й формується чотирма джерелами: досвідом оволодіння, непрямим досвідом, словесним переконанням та фізіологічним або емоційним станом. Метааналізи стабільно показують, що самоефективність сильно корелює з продуктивністю (зважене r = 0,38 у робочих контекстах) і є одним із найсильніших предикторів академічних досягнень та зміни поведінки щодо здоров'я.
Теорія, що стверджує, ніби самоефективність, тобто переконання у власній здатності виконувати поведінку, необхідну для досягнення конкретних результатів, є центральним механізмом людської суб'єктності. Узагальнена самоефективність відображає широке, стійке відчуття особистої компетентності в різних сферах.
- Джерело:
- Bandura, A. (1977). Self-efficacy: Toward a unifying theory of behavioral change. Psychological Review, 84(2), 191-215.
Пройдіть валідований тест, побудований на цій теорії
Читання про конструкт розповідає, що це таке. Валідований інструмент показує, де ви на ньому перебуваєте. Безкоштовно, результати за кілька хвилин.
Докази коротко
- Емпірична підтримка
- Сильні докази
- Реплікація
- Добре відтворюється
- Крос-культурний
- Переважно універсальний
- Метааналізи
- 50 індексовано
Ці оцінки підсумовують опубліковану літературу про теорію, а не якість окремого тесту, створеного на її основі. Це редакційні судження на основі наведених нижче джерел, і вони змінюються в міру накопичення доказів.
Історичний контекст
Бандура запровадив самоефективність як об'єднувальний конструкт у статті 1977 року в Psychological Review «Self-efficacy: Toward a unifying theory of behavioral change», спираючись на свою ранішу теорію соціального научіння та відомі експерименти з лялькою Бобо 1960-х років. Ширшу соціально-когнітивну теорію було формально викладено 1986 року в «Social Foundations of Thought and Action», яка вийшла за межі спостережного научіння й охопила саморегуляцію, передбачення та саморефлексивні здібності як ключові риси людської агентності. Книга Бандури 1997 року «Self-Efficacy: The Exercise of Control» стала найповнішим викладом теорії самоефективності, підсумувавши два десятиліття досліджень у клінічній, освітній та організаційній сферах.
Конструкти
Генералізована самоефективність
A broad and stable sense of personal competence to cope effectively with a variety of stressful or novel demands, rooted in Bandura's (1977, 1997) social cognitive theory. As operationalized by Schwarzer and Jerusalem (1995), generalized self-efficacy extends beyond task-specific beliefs to capture the optimistic self-belief that one can handle unforeseen challenges, recover from setbacks, and persist in the face of adversity across diverse life domains.
Інструменти
- Шкала загальної самоефективності NOESISNOESIS2026
Тести, побудовані на цій теорії
Практичне застосування
У клінічній психології втручання, спрямовані на самоефективність, є центральними для когнітивно-поведінкових терапій фобій, відновлення після залежностей і управління хронічними захворюваннями, де досвід оволодіння та моделювання використовують для посилення віри пацієнтів у власні здатності долати труднощі. В освіті соціально-когнітивна теорія (SCT) впливає на дидактичне проєктування через моделювання, кероване оволодіння та стратегії саморегульованого навчання, що підвищують самоефективність і успішність учнів. В організаціях SCT лежить в основі програм навчання, розвитку лідерства та втручань із постановки цілей, а Шкала загальної самоефективності пройшла валідизацію у понад 25 країнах і 30 мовами для міжкультурного оцінювання.
Як це вимірюється
Самоефективність зазвичай вимірюють шкалами для конкретних сфер (наприклад, академічна самоефективність, самоефективність щодо здоров'я), а не загальними мірами, відповідно до рекомендації Бандури, що переконання про самоефективність залежать від завдання. General Self-Efficacy Scale (Шварцер і Єрусалем, 1995) є найуживанішою загальною мірою, валідованою у понад 25 країнах.
Критика та обмеження
Центральна критика полягає в тому, що відмінність між очікуваннями самоефективності та очікуваннями результату не завжди чітко проводиться, що створює концептуальну неоднозначність у ключових конструктах теорії. Критики стверджують, що широта та складність SCT, яка охоплює самоефективність, очікування результату, саморегуляцію, чинники середовища та тріадний взаємний детермінізм, ускладнює її точну операціоналізацію та перевірку як єдиної теорії, тоді як більшість емпіричних досліджень вузько зосереджується лише на самоефективності. Деякі дослідники також зауважують, що SCT може недооцінювати генетичні, нейробіологічні та структурні або системні бар'єри, які обмежують поведінку незалежно від особистих переконань про ефективність, а також що багато фундаментальних досліджень вивчали лише короткострокові, а не довгострокові поведінкові ефекти.
Ключові публікації
- Bandura, A.. (1977). Self-efficacy: Toward a unifying theory of behavioral change. 10.1037/0033-295X.84.2.191
- Bandura, A.. (1986). Social Foundations of Thought and Action: A Social Cognitive Theory.
- Bandura, A.. (1997). Self-Efficacy: The Exercise of Control.
- Bandura, A.. (2001). Social cognitive theory: An agentic perspective. 10.1146/annurev.psych.52.1.1
- Stajkovic, A. D. & Luthans, F.. (1998). Self-Efficacy and Work-Related Performance: A Meta-Analysis. 10.1037/0033-2909.124.2.240